ПОРІДНИЛИСЯ З МОРЯКАМИ

ПОРІДНИЛИСЯ З МОРЯКАМИ

Як гарно мати велику рідню! Та ще й таку, як Український народний хор імені Григорія Верьовки.

І великий він (аж понад півтори сотні учасників!), і знаний та шанований у цілому світі: побував же з гастролями в десятках країн Європи, Азії, Америки… І скрізь тісно та тепло заприятелював з тамтешнім людом, з палкими обіймами-поцілунками проводжали його глядачі-слухачі з різних держав, посилаючи й нам, Україні, слова гарячої вдячності й побажання квітувати в нових, незалежних умовах незалежної нації.

А чарували й чарують учасники хору людей повсюди мелодіями, що витікають із самої глибини їхніх душ, чистонебесними жіночо-дівочими голосами, як також і рвучкими, кинджально-пронизливими танцями хлопців-легінів, що, як справжні козаки, літають-рухаються тільки між небом і землею! Бо й добряче їх таки підігрівають музики і традиційними, й оригінальними інструментами.

Отаких родичів маємо ми, одесити! Але родичання наше — вже після цебриківчан. Бо усіх нас поріднив Анатолій Авдієвський. Це він своєю геніальною музикальною душею створював і вів Український народний хор упродовж десятків років! Спочатку спільно із зачинателем — Григорієм Гурійовичем Верьовкою, а далі більш як півстоліття вів колектив уже сам непростими-нелегкими шляхами як до мистецьких вершин, так і до наших сердець.

За роки свого перебування в ранзі художнього керівника і головного диригента наш земляк-цебриківчанин, вихованець Одеської консерваторії, зокрема й хорової школи Костянтина Пігрова, не раз і не два удосконалював, «вивищував» репертуар, вводячи у народний хор, фактично етнографічний, і жіночі академічні голоси на противагу їхньому однорегістровому, однотембровому звучанню на зразок того, що чулося в ансамблях і хорах окремих регіонів України, скажімо, Полтавщини, Чернігівщини.

Ті з незмінних прихильників хору, котрі, як кажуть, не зводили ні ока, ні слуху з улюбленого колективу впродовж років, були особливо зачаровані низкою нових блискучих програм українських народних пісень «від Анатолія Авдієвського», у справді трепетному, сказати б, «цнотливому», глибоко ліричному виконанні хористок. Та ще й у поєднанні з оновленим, осучасненим одягом і таким граційним рухом-танком чарівної (в усіх земних куточках!) українки! Щиро й мотивовано оцінювали глядачі за найвищими балами подальше сходження угору як цілого колективу, так і окремих його сегментів чи персон.

Скільки їх перейшло через хор — самородків, неповторних талантів, віднайдених у різних областях і відгранених до еталонів найвищої проби! Досить згадати лише Ніну Матвієнко, колись, 30-40 років тому, привезену вперше до нас, в Одесу, на гастролі. Це мале русяве дівча пізніше так високо, у саме небо слави, піднесло із собою українську пісню, весь хор! А колектив підняв тоді на небувалу височину честь і славу цілої України, її мистецтво, культуру. Недарма з багатьох країн світу ще з часів існування колишнього Союзу запрошували до себе на гастролі ніякі інші народні колективи, а саме «верьовкинців» (що не раз викликало заздрощі та ревнощі в окремих республіках, а надто у керівників Росі-йського хору імені П’ятницького).

Цього разу наші «родичі» приїхали до Одеси з благородною, високою ціллю: дати воїнам України шефський концерт, зробити для них святковий вечір у Будинку офіцерів, підтримати військовополонених моряків і їхні родини. І дійство відбулося справді високе й значне. На славу і хору, і тим, кому адресувалися пісні, танці, музичні номери, передусім — морякам частин Військово-Морського флоту Збройних сил України, дислокованих на одеському чорноморському узбережжі.

Колись, уже далекого 1943 року, Український народний хор починав створюватися у щойно визволеному від нацистських загарбників Харкові, щоб концертною діяльністю піднімати бойовий дух воїнів, у яких попереду були ще тисячі нелегких доріг до Перемоги. Так і йшли хористи чи не в ногу з нашими частинами, що наступали, боронячи, по-своєму, душі солдат, гартуючи їхні серця у нелегких битвах за рідну землю. Сьогодні ж завдання у всіх нас такі ж: і своїм бойовим подвигом-внеском на рубежах Донбасу та підступах до Криму, і волонтерською допомогою у постачанні зброї та харчу, матеріального й духовного, сприяти здобуттю Перемоги над ворогом.

Переповнена зала Будинку офіцерів багато разів спалахувала рясними оплесками і вигуками «Браво!» та «Біс!».

А наприкінці всі ми, присутні на концерті, спільно з посланцями американських морських екіпажів, котрі перебували у Чорному морі у складі сил НАТО, у єдиному пориві підвівшись з місць, високонатхненно проспівали давній, колись народний гімн українців «Реве та стогне Дніпр широкий» на слова Тараса Шевченка та музику Данила Крижанівського (до речі, також у музичній редакції Анатолія Авдієвського). І ще з більшим ентузіазмом виконали всім кількасотенним товариством наш сучасний славень «Ще не вмерли України і слава, і воля…».

На завершення концерту, вийшовши на сцену, глибоко вклонився всім виконавцям заступник команувача ВМС України капітан першого рангу Андрій Урсол (на знімку).

— Це перед нами була сама Україна — сказав він, хвилюючись. — Сама ії душа звучала усією щирістю та красою. Не віддамо її ніколи і нікому, ніякому ворогу, ні далекому, ні близькому.

— Слава Україні! Героям слава! — понеслося зі сцени до зали, а із зали — до сцени. Від сердець, отже, до сердець…

Справді гарні, великі, значні та змістовні побували у нас, в Одесі, «родичі» з Києва. Як добре, повторюємо оце початкові речення, мати багато і гарних родичів. Дорожімо ними. Будьмо завжди з тими, хто щодня і щогодини дбає про те, аби агресію Росії здолати обов’язково і якнайшвидше.

Сподіваюсь, допоможуть нам у цьому друзі з Національного заслуженого академічного українського народного хору імені Г.Г. Верьовки силою їхнього глибокозмістовного та хвилюючого репертуару, який налічує понад тисячу високохудожніх мистецьких творів, і, звісно ж, силою їхнього таланту. Та ще й під орудою таких превисокого рангу керівників, якими показали себе і в Одесі генеральний директор і художний керівник хору Зеновій Корінець, головний хормейстер Вікторія Ярема та головний балетмейстер Валерій Шкоріненко.

До слова: з таким же успіхом і з такою ж переповненою залою наступного дня відбувся концерт і в Одеському театрі музичної комедії імені Михайла Водяного.

Так тримати, дорогі кияни!

Володимир КРИЖАНІВСЬКИЙ.
http://chornomorka.com/archive/22051-22052/a-12433.html