Veryovky-hor

11 вересня 1943 року Постановою Ради Народних комісарів УРСР № 246 «Про організацію Державного українського народного хору» був створений наш хоровий колектив, художнім керівником та головним диригентом якого призначено на той час наукового співробітника Інституту фольклору АН УРСР Григорія Гурійовича Верьовку. В постанові говорилося «Організувати Державний українській хор в кількості 134 чоловіки (84 співаки, 34- артисти оркестру народних інструментів, 16 – артисти балету), поставити перед ними завдання: сприяти розвитку українського народного хорового та музично-хореографічного мистецтва та його пропаганди серед трудящих мас.

Григорій Верьовка, вагався-якого спрямування має бути новий колектив-академічного чи народного, адже йому була близькою академічна манера вокалу. Мрії дитинства переважили на сторону народного співу. Розмістився колектив в місті Харкові, на вулиці Сумській №61( невелика кімната), в цьому місті і почався підбір артистів. Це було не легко, Верьовка з Міньківським їздили по селах і містечках у пошуках талантів. До першої концертної бригади ( «Харківської») увійшли  Тамара Савченко, Бережна Галина, Марія Гришина, Наталка Лепетун, Лідія Заболотна, Іван Гур’їв. З міста Миргород було запрошено 16 співаків-кобзарів, серед них був Іван Скляр. Була складена концертна програма і колектив почав концертну діяльність. Верьовка й далі в пошуках добирає артистів, у Полтаві натрапляє на ансамбль бандуристів і вмовляє їх приєднатися до колективу. В кожному селищі,слідом за фронтом, розпитують у людей чи є в них дівчата чи хлопці, які добре  співають,чи грають – переслуховують, відбирають …і так аж до самісінького Києва.

image1163В жовтні 1943 року директором хору призначено Олександра Міньківського. Того ж року була створена харківська хорова група.

В листопаді 1943 року диригентом хору призначено  Елеонору Скрипчинську. Керівником оркестру – Івана Антоновського, балетмейстером- Олександра Дмитренка.

6 листопада 1943 року  війська відвойовують Київ,  ініціативна група хору перебирається до міста ,займає приміщення «Думки», а потім теперішньої філармонії.

Новина про набір до народного хору  потрапила через засоби масової інформації ( на той час газети, журнали та радіо) до населення та фронтовиків.

Деяких артистів розшукали листами польової пошти, наприклад Володимира Перепелюка ( співак,бандурист), Микола Назаренко (спів,бандура), Євген Бобровников (сопілкар),  Іван Золотаренко (цимбали), Петро Осипчук.

На початок 1944 року набір учасників до «Київської групи» продовжується. Керівники викликають до Києва «Харківську» групу, і 20 січня 1944 року відбулося так зване «возз’єднання» «Київської» і «Харківської» групп. Колектив стає таким, як його звикли бачити і чути – хорова група, танцювальна і оркестрова.

03 червня 1944 року була проведена перша відкрита репетиція, на якій було показано 15 номерів з репертуару хору для представників Ради народних комісарів УРСР. Були присутні: Заступник Голови Ради народних комісарів УРСР М.П.Бажан, поет-академік П.Г.Тичина, композитор П.О.Козицький, Народний артист СРСР І.С.Паторжинський та інші.

2394-06

Почалися трудові будні. У Григорія Гурійовича багато завдань,запитань…Як розмістити колектив на сцені у що одягнути? На початок вишикували чоловіків в перший ряд,а жінок на лавах у другий ( по розповідях тодішніх артистів – у жінок не було концертного взуття, вони були у звичайних чоботях) . Верьовка зауважив, що взагалі український народний хор залежить від звучання жіночої групи ( грудний спів, вивід) – це і відрізняло народний хор від інших хорових колективів.

На рахунок концертного вбрання, було багато дискусій, але Верьовка  «відстояв» етнографічний варіант. Народилась ідея представити етнографічну Україну в костюмах, піснях, танцях та ін..

06 вересня 1944 року в місті Києві на вуліці Трьохсвятительській (зараз Інститут філософії) відбувся перший концерт, на якому були присутні  понад 300 чоловік.

Далі була відіграна велика кількість концертів: в театрах, госпіталях, військових частинах. Український народний хор був дієвим інструментом для підняття духу населення.

У 1962 році за ініціативою Григорія Гурійовича Верьовки та Елеонори Павлівни Скрипчинської було створено хорову учбову студію при Українському народному хорі (Постанова Ради Міністрів від 3.12.1961 р. та наказ Міністра культури від 19.04.1962 р). На навчання було прийнято 25 юнаків та дівчат. Термін навчання – 2 роки. Першим директором Студії був Я.Д.Міщенко, а хормейстером призначено А. Т. Авдієвського. На той час в Україні виникло багато професійних хорових колективів з народною манерою співу, але не існувало жодного учбового закладу, який би готував професійних співаків для цих хорів.

198-6-1

21 жовтня 1964 року відійшов у вічність Григорій Гурійович Верьовка. Він похований на Байковому кладовищі.

В грудні 1964 року хору надано ім’я Григорія Верьовки та присвоєно статут заслуженого.

У 1965 колектив очолив Анатолій Авдієвський, при якому були створені блискучі програми українських народних пісень.

Анатолій Тимофійович Авдієвський вперше ввів у народний хор жіночі академічні голоси, чим розширив його виконавські можливості. Його не задовольняло обмежене однорегістрове і однотемброве звучання жіночих голосів на зразок ансамблів і хорів окремих регіонів України (Полтавщини, Черкащини).

В 1971 році колективу було присвоєно почесне звання Академічний.

Репетиція хору імені Григорія Верьовки під час гастролей Мексикою на початку 1970 років

В 1997 році хору надано статус Національного.

24 березня 2016 року відійшов у вічність Авдієвський Анатолій Тимофійович, який очолював колектив понад 50 років.

Сьогодні Національний заслужений академічний український народний хор України імені Г. Г. Верьовки налічує більше ніж 150 учасників. Репертуар хору сягає більше ніж 1000 творів.